Мабуть не існує такої людини, яка не чула термін «спільне сумісне майно подружжя» або не знає, що все набуте за час шлюбу майно, належить подружжю на праві спільної сумісної власності.
Мабуть не існує такої людини, яка не чула термін «спільне сумісне майно подружжя» або не знає, що все набуте за час шлюбу майно, належить подружжю на праві спільної сумісної власності.
Презумпція спільної сумісної власності подружжя є одним із ключових принципів сімейного права при розгляді сімейних спорів.
Так, ст. 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Виключенням є випадки, визначені ст. 57 СК України.
Керуючись вказаними нормами Сімейного кодексу та відповідно до презумпції спільної сумісної власності подружжя на майно, що було набуте за час шлюбу, суд виходить із того, що будь-яке майно, набуте подружжям у шлюбі, є спільним сумісним майном або якщо один із подружжя не доведе зворотного.
На практиці складніше всього доводити, що те чи інше майно було набуте подружжям за грошові кошти, які належали одному із подружжя. Ці труднощі пов’язані із тим, що рідко коли один із подружжя, набуваючи майно, заздалегідь планує його поділ.
Досить розповсюдженою помилкою заінтересованої сторони, є неврахування положень процесуального законодавства, що визначають порядок та обов’язок доказування факту набуття майна за особисті грошові кошти.
Так, ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених процесуальним кодексом.
Тобто, саме на ту особу, яка заявляє, що майно не є спільною сумісною власністю подружжя, а було набуте за гроші одного із подружжя, покладається тягар доказування у суді.
Вказана позиція була підтримана Великою Палатою Верховного Суду у справі № 372/504/17, а також Верховним Судом у справах № 199/3645/17 та № 757/45050/15.
Слід зазначити, що такий підхід підтримувався не завжди, так до 2017 року Верховний Суд України притримувався позиції, що саме позивач у справі про поділ спільного сумісного майна подружжя повинен доводити, що те чи інше майно є спільною сумісною власністю.
Отже, з огляду на актуальну позицію Верховного Суду щодо застосування презумпції спільної сумісної власності подружжя на майно набуте за час шлюбу, необхідно враховувати, що саме на того з подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, покладається обов’язок доведення фактів, що її спростовують.
