Одним із найактуальніших питань будівельного бізнесу сьогодення,є питання: «Що робити із землею, на якій завершено будівництво об’єкта архітектури?»
Правовою підставою для існування фізичної особи-підприємеця (далі – ФОП) є закріплене ст. 42 Конституції України та ст. 50 ЦК України право кожного займатися законною підприємницькою діяльністю, за умови державної реєстрації суб’єктом господарювання.
У спорах щодо поділу майна ФОП сторона, що не хоче ділити майно, зазвичай стверджує, що майно було набуте у результаті ведення господарської діяльності та відповідно є приватною власністю ФОП, тому на таке майно не поширюється презумпція спільного сумісного майна. Однак, така позиція є помилковою і ось чому.
Як відомо, майно набувається внаслідок виникнення певних цивільно-правових відносин, наприклад внаслідок укладення правочинів (договорів). За загальним правилом цивільного законодавства є три елементи цивільно-правових відносин: суб’єкт, об’єкт та зміст.
Суб’єктом є учасники таких правовідносин, об’єктом – конкретні матеріальні блага, наприклад майно, у зв’язку із якими суб’єкти вступають у відносини, а змістом – є права та обов’язки суб’єктів цивільно-правових відносин (міра дозволеної та міра належної поведінки).
Однак, чи є ФОП суб’єктом цивільно-правових відносин у широкому розумінні?
Частиною 1 ст. 2 ЦК України встановлено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Тобто, цивільне законодавство не визначає ФОП як окремого суб’єкта цивільно-правових відносин.
З огляду на те, що ФОП у будь-якому разі не є юридичною особою, методом виключення, можна зробити висновок, що ФОП вступає у цивільно-правові відносини саме як фізична особа.
Отже, і набуття ФОПом майна у власність здійснюється ним саме як фізичною особою, оскільки діюче законодавство не визначає такого суб’єкта цивільно-правових відносин, як ФОП.
Приписами ст. 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
У той же час, в Україні діє презумпція спільності права власності подружжя на майно, а дружина та чоловік мають рівні права власності на спільне сумісне майно. Це означає, що будь- яке майно, яке не є їх приватною власністю, набуте подружжям за час шлюбу, є спільною власністю подружжя.
Якщо Ви не згодні із тим, що набуте Вами та Вашою другою половинкою майно є спільною сумісною власністю, тягар доказування цих обставин покладається саме на Вас.
При цьому, ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними із підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна (ст. 52 ЦК України).
Також при поділі майна подружжя, як спільного сумісного, необхідно пам’ятати, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік мають право на звернення до суду із позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її/його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Із викладеного вбачається, що майно ФОПу, яке використовується для господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок коштів подружжя.
Ця позиція була підтримана правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 31.03.2020 у справі № 394/1155/14-ц.
Водночас, інколи суди першої та апеляційної інстанції відступають від вказаного правового висновку Верховного Суду, посилаючись на те, що один із подружжя не надав суду докази, того, що спірне майно було придбане за рахунок спільних грошових коштів саме подружжя, а не за гроші ФОП.
На моє переконання, такий підхід є невірним, оскільки порушується презумпція права спільної сумісної власності подружжя на майно, придбане за час шлюбу, а той з подружжя, який ініціює питання поділу ставиться у більш невигідне становище у судовому процесі, оскільки вимушений нести тягар доказування обставин, доведення яких є ускладненим через можливий значний плин часу, а також через можливу ускладненість процедури збору таких доказів.
З огляду на це, на мою думку, правильним є підхід при якому майно ФОП набуте за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя, якщо інше не було спростоване заінтересованою стороною. Саме таких підхід відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду.
