На сьогодні в Україні налічується понад дві тисячі державних підприємств, що ведуть господарську діяльність у різних сферах економіки та перебувають у сфері управління різних органів державної влади.

На сьогодні в Україні налічується понад дві тисячі державних підприємств, що ведуть господарську діяльність у різних сферах економіки та перебувають у сфері управління різних органів державної влади.

Такий пласт суб’єктів господарювання не може ігноруватися постачальниками товарів робіт та послуг приватного сектору, а отже має місце укладення господарських договорів із державними підприємствами.

Що необхідно враховувати при укладенні господарських договорів із підприємствами державного сектору економіки?

Значні господарські зобов’язання  державного унітарного підприємства.

У першу чергу, бізнесу необхідно врахувати вимоги закону, що встановлюють значні господарські зобов’язання державних підприємств.

Відповідно до ч. 1 ст. 73-2 Господарського кодексу України значним господарським зобов’язанням державного унітарного підприємства визнається господарське зобов’язання, що вчиняється державним унітарним підприємством, якщо ринкова вартість майна, робіт, послуг, що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів державного унітарного підприємства за даними останньої річної фінансової звітності.

Статутом державного підприємства можуть бути визначені додаткові критерії для віднесення господарського зобов’язання до значного господарського зобов’язання.

Перше, на що необхідно звернути увагу – це те, що норма визначає значним не договір або правочин, а саме зобов’язання державного унітарного підприємства.

Слід зазначити, що сьогодні існує стереотип про те, що начебто значними господарськими зобов’язаннями вважаються лише зобов’язання, за якими державне унітарне підприємство зобов’язане сплачувати грошові кошти за товари роботи та послуги.

Водночас, ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

При цьому майново-господарським зобов’язанням є зобов’язання, що виникає на підставі господарського договору між учасниками господарських відносин, коли зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Необхідно враховувати, що дія господарського характеру може полягати у обов’язку державного унітарного підприємства як провести оплату за отримані товари, роботи послуги, так і провести відвантаження поставку або передачу товару своєму контрагенту.

Таким чином, під значним господарським зобов’язанням слід розуміти не тільки обов’язок державного унітарного підприємства провести оплату за товари, роботи, послуги, а й виконання зобов’язань з поставки товарів, робіт і послуг іншим суб’єктам господарювання.

Що таке погодження значного господарського зобов’язання?

Та сама ст. 73-2 Господарського кодексу України серед іншого встановлює, що значне господарське зобов’язання підлягає погодженню наглядовою радою державного унітарного підприємства або у випадках, передбачених законом, органом, до сфери управління якого відноситься державне унітарне підприємство, в порядку, передбаченому цією статтею.

У більшості державних унітарних підприємств відсутній такий орган управління як наглядова рада, цей орган зазвичай створюється у державних акціонерних товариствах, які за організаційно-правовою формою не відносяться до державних підприємств.

Водночас, у всіх державних підприємств є орган, до сфери управління якого вони відносяться, зазвичай це орган державної влади (Кабінет Міністрів, міністерства, органи, що забезпечують діяльність Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, Фонд державного майна, Академія наук України, а також господарські структури, наприклад Концерн «Укроборонпром»).

Інформація про те, до сфери управління якого органу державної влади відноситься те чи інше державне унітарне підприємство, викладена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та обов’язково у статуті підприємства.

У свою чергу, що таке погодження значного господарського зобов’язання? Фактично, це дозвіл органу управління або наглядової ради державного унітарного підприємства на вчинення підприємством значного господарського зобов’язання, зокрема, на укладання господарського договору, зобов’язання, за яким перевищує 10 % від вартості активів державного підприємства за даними останньої річної фінансової звітності, або суми, визначеної статутом підприємства.

Зазвичай у статутах державних унітарних підприємств органи управління визначають розмір значного господарського зобов’язання.

Вказане може бути виражене у конкретній грошовій формі, наприклад:

«Орган управління погоджує Підприємству укладення господарських зобов’язань на суму, що перевищує 100 000,00 грн».

Також, розмір грошового зобов’язання можуть «прив’язати» до мінімальної заробітної плати або до вартості активів за останній фінансовий період. Однак, останні два формулювання є більше виключеннями, ніж правилом. Частіше у статутах державних підприємств суттєві господарські зобов’язання прив’язують до конкретної грошової суми.

Окремо слід врахувати, за якою процедурою здійснюється погодження органом управління значного господарського зобов’язання державного підприємства.

Оскільки органи управління державними підприємствами досить умовно володіють інформацією про поточні господарські зобов’язання підприємства, можна зробити висновок, що направлення запиту на укладення значного господарського зобов’язання покладається саме на державне підприємство.

Зазвичай погодження здійснюється шляхом направлення листа-відповіді на запит підприємства або накладенням резолюції посадової особи керівника органу державної влади на запит самого державного підприємства.

Водночас, іноді трапляється більш складна форма погодження, яка визначається спеціальними нормативними документами, що затверджуються в уповноваженому органі управління, наприклад міністерстві.

Вказані інструкції або накази регламентують порядок оброблення запиту державного підприємства структурними підрозділами, наприклад міністерства (юридичний та фінансовий департамент, управління моніторингу цін або протидії корупції тощо), які обробляють відповідну заявку.

Таким чином, погодження значного господарського зобов’язання державного унітарного підприємства – це надання дозволу уповноваженим органом управління або наглядовою радою державного підприємства, взяти на себе значні господарські зобов’язання за запитом державного унітарного підприємства.

Які наслідки непогодження?

Приписами ч. 5 ст. 73-2 Господарського кодексу України визначає, що значне господарське зобов’язання, вчинене з порушенням порядку, передбаченого ч. 1-4 ст. 73-2 Господарського кодексу України, може бути визнане судом недійсним за позовом державного унітарного підприємства або органу, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство.

Отже, наслідком непогодження значного господарського зобов’язання може бути визнання недійсним господарського договору, що передбачав укладення непогодженого значного зобов’язання.

З огляду на зміст ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України, договір визнається недійсним з моменту його укладення. При цьому, виконання або часткове виконання умов договору не позбавляє можливості сторін цього договору звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним.

Більш того, навіть розірваний договір може бути визнано недійсним. Таку позицію зайняла Велика Палата Верховного Суду  при розгляді справи № 905/1227/17, відійшовши від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 23.03.2015 року у справі № 918/144/15.

Таким чином, одним із наслідків укладення державним унітарним підприємством договору, що покладає на підприємство значне господарське зобов’язання, без погодження укладення договору із органом управління або наглядовою радою, може призвести до визнання такого договору недійсним за позовом самого підприємства або його органу управління.

У свою чергу, як вже було зазначено, визнання договору недійсним здійснюється з моменту його укладення. Такий підхід призводить до того, що навіть після укладення та виконання умов господарського договору сторони повинні повернути одна одній майно, що було ними набуто на підставі договору, що був визнаний недійсним.

Досить часто виникає ситуація, коли державне підприємство перерахувало контрагенту грошові кошти за отримання, наприклад, сировини, що була використана підприємством у господарській діяльності, а вже потім договір постачання такої сировини було визнано недійсним, зокрема, з підстав його непогодження як такого, що створив для підприємства суттєві зобов’язання.

Приписами ст. 216 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано за цінами, які існують на момент відшкодування.

Погодьтесь, що визначення цін, які існують на момент відшкодування, це досить спірне твердження.

Тому, намагання, наприклад, продавця товару отримати відшкодування зазвичай закінчується зверненням до суду із позовом про відшкодування шкоди із проведенням досить витратних судово-товарознавчих експертиз із визначення ринкової ціни продукції, за яку необхідно отримати відшкодування, а потім ще й необхідність виконувати рішення суду у примусовому порядку через органи державної виконавчої служби, оскільки державні підприємства рідко у добровільному прядку виконують рішення суду. Така практика продиктована тим, що посадові особи державних підприємств бояться звинувачень у корупційних діях на користь окремих суб’єктів господарювання.

Також слід зазначити, що визнання недійсним господарського договору призводить до неможливості стягнути з державного підприємства штрафних санкцій, оскільки ці санкції визначені договором, який визначається судом недійсним з моменту його укладення. Тобто зникає правова підстава вимагати стягнення неустойки та пені.

При цьому, у контрагента залишається право вимагати сплати 3% річних та інфляційних втрат.

Таким чином, визнання недійсним договору, яким на державне підприємство було покладено суттєві господарські зобов’язання, може мати наслідком втрату контрагентом грошових коштів або товару, а також необхідності звертатися до суду для стягнення з державного підприємства компенсації нанесеної шкоди.

Як убезпечитися:

Для того, щоб мінімізувати ризики визнання господарського договору із державним унітарним підприємством недійсним через непогодження суттєвого господарського зобов’язання, необхідно вжити наступні заходи при укладанні договорів:

• запитати копію статуту державного унітарного підприємства для визначення необхідності попереднього погодження з органом управління, взяття підприємством значних господарських зобов’язань на підставі договору, що сторони планують укласти (до речі, наявність у тексті господарського договору формулювання « …в особі директора ПІБ, який діє на підставі статуту…» позбавляє суб’єкт господарювання можливості стверджувати, що він не знав про наявні обмеження у державного підприємства на укладення правочинів або взяття значних господарських зобов’язань. Такого висновку дійшов Верховний Суд у справі № 911/3039/19);
• запитати у державного підприємства довідку за підписом керівника підприємства про вартість активів державного унітарного підприємства за даними останньої річної фінансової звітності (якщо розмір суттєвих господарських зобов’язань не встановлений у статуті підприємства);
• дослідити процедури погодження значного господарського зобов’язання  з метою уникнення ситуації оскарження відповідного рішення посадової особи органу управління державним підприємством.